Григорій Квітка-Основ’яненко: батько прози

Він стояв поруч з Іваном Котляревським біля першовитоків нової української літератури. Сьогодні саме Г. Ф. Квітка-Основ’яненко носить звання «Батько української художньої прози», бо він є засновником художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі.

Життя Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка було  прикладом подвижництва. Митець був не тільки письменником, що через літературу просував ідеї людяності, любові до рідної землі, а й активним діячем громадського і культурного життя Слобідсько-Української губернії. 

Прадід Григорія був полковником Харківського полку, дід –  Ізюмського слобідського. Родина Квіток брала активну участь у державному, громадському, релігійному та культурному житті міста.

Г. Ф. Квітка народився в слободі Основа поблизу Харкова. Звідси і був згодом узятий його літературний псевдонім – Основ’яненко. Майже все життя письменника було пов’язане з Харковом. 

Мати, Марія Василівна (з роду Шидловських), була жінкою освіченою, з сильною вольовою вдачею, більшість біографів писали про неї як про людину сувору і владну. Батько  письменника, Федір Григорович, навпаки, був людиною м’якою та товариською, але авторитетною та шанованою. Через патріархально-релігійне ото­чення на все життя залишився дуже релігійною людиною.

Найперша згадка про Квітку пов’язана зі справжньою містикою. Через діатез у п’ятирічному віці хлопчик раптово осліп. Заможна дворянська родина кинулася рятувати спадкоємця руками відомих лікарів, але все намарно.

І тоді хтось порадив матері звозити малого до Курязького монастиря, де зберігалася найбільша харківська святиня — ікона Озерянської Божої Матері. Кажуть, малюк побачив світло, що йшло від образу, і прозрів.

Дружина Анна

Аби віддячити за чудодійне зцілення, Григорій у молодому віці, за порадою Григорія Сковороди, провів кілька місяців в обителі послушником, а потім усе життя допомагав ченцям фінансово.

Активною громадською діяльністю письменник почав займатися у 1812 році. З його ініціативи у Харкові запрацював приватний театр, де він був і режисером, і директором, і істориком.

Цього ж року Квітка організовує благодійне товариство і бере участь у відкритті інституту шляхетних дівиць, на утримання якого сам пожертвував багато коштів. Заснований ним заклад відіграв чималу роль і в його особистому житті, оскільки саме тут зустрів майбутню дружину — Анну Вульф.

Дівчину направили до Харкова з Петербурга на посаду класної дами. Вона мріяла повернутися до свого рідного міста, але, закохавшись у члена інститутської ради, старшого за неї на 22 роки, розділила з ним його долю.

Як свідчать історики, Анна була першим і дуже суворим критиком творів свого чоловіка, а також радо підтримувала його громадську діяльність. У їхньому гостинному маєтку часто бували Євген Гребінка, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Михайло Щепкін, Петро Григор’єв, Петро Гулак-Артемовський, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Олександр Корсун. Листувався митець і з Тарасом Шевченком.

Починаючи з 1816 року, Григорій Федорович бере участь у заснуванні перших українських громадсько-літературних журналів «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник», у яких друкує свої літературні спроби.

Тоді ж зайняв посаду предводителя дворян Харківського повіту, яка дозволила йому зробити чимало для освіти і культури на Харківщині й надала щедрий матеріал для подальшої літературної діяльності.

У 1833 році в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрито губернську бібліотеку. Загалом він був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний у позастановій цінності особистості.

У червні 1843 року 64-річний Квітка захворів на запалення легень і помер 8 (20) серпня у своєму маєтку на Основі, в якому провів майже все своє життя. Відспівували його у Благовіщенському соборі.

Провести в останню путь письменника зібралося майже все місто. Поховали його на Холодногірському цвинтарі, але в 1930-х роках більшовики знесли старовинне кладовище, збудувавши там стадіон «Трудові резерви».

Надгробок знаменитого харківця перенесли спочатку до Покровського монастиря, а потім на територію 2-го міського цвинтара. Але чий насправді прах там покоїться зараз, дізнатися вже ніхто не зможе. Дружина Анна пережила чоловіка на 9 років.

Могила-пам’ятник у Харкові

Цікавинки

Творча спадщина письменника налічує близько 80 творів різних жанрів, написаних російською і українською мовами: фейлетони, комедії, оповідання, повісті, історично-художні нариси й літературно-публіцистичні статті. 

Г.Ф. Квітка-Основ’яненко ввів в класичну українську літературу жанри повісті, оповідання, жанр соціально-побутової комедії. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист, він виступав на захист художніх можливостей української літературної мови.

Лариса САЛІМОНОВИЧ

Джерело