Соломія Крушельницька: високі ноти долі

Львів є давнім центром музичної культури Галичини, він міцно пов’язаний із життям музикантів, яких щедра галицька земля дарувала усьому світу. Чільне місце у цій когорті діячів займає постать співачки світової слави Соломії Крушельницької, яка саме у Львові розпочинала свою сценічну кар’єру, багато разів виступала перед львівською публікою і тут знайшла свій вічний спокій.

Початок шляху

У 1891 році Крушельницька приїздить до Львова, щоб вступити до консерваторії Галицького музичного товариства на відділ сольного співу. Класи знаходилися у приміщенні театру Скарбека – зараз це Національний драматичний театр ім. М. Заньковецької, а мешкала вона тоді по вул. Зигмунтовській (тепер це вул. Гоголя) в домі старенької пані Мозерової та її доньки. Це була вілла з садом, великі кімнати якої виглядали непривітно. В одній з них, у салоні, стояло концертне фортепіано і старовинні, успадковані ще від прабабусі меблі, які навіювали таємничі спогади.

Її навчання в консерваторії тривало з 1891 по 1893 рік. 15 квітня 1893 року ще студенткою Соломія Крушельницька дебютує на сцені театру Скарбека в партії Леонори у опері Гаетано Доніцетті «Фаворитка». Рецензенти, вказуючи на окремі недоліки її співу, наголошували на тому, що ставлять до неї вимоги не як до дебютантки, а як до зрілої співачки. В одній з рецензій читаємо: «Панна Крушельницька своїм першим виступом перескочила дебютантизм і вступила сміло в ряди співачок з найкращими надіями на будущність» (Діло. – 1893. – №73).

Здавалося, мети досягнуто: перед Соломією відкриваються двері оперних театрів, але сама вона розуміє, що до досконалості треба пройти ще довгий і тернистий шлях.

Перші випробування

У 1894 році співачка приїжджає до Львова, підписує контракт на п’ять місяців з львівською оперою. Викликавши на допомогу з Білої (села на Тернопільщині, де служив парохом батько Соломії Крушельницької) сестру Олену, Соломія поселяється на квартиру по вул. Хорущина, 3 (тепер вул. П. Чайковського). Свій приїзд до Львова Крушельницька відзначила з рідними і друзями після першої вистави «Фауст» Шарля Ґуно в «Гранд Готелі». Вона жартувала, сміялася, розповідала веселі історії, а на душі було не солодко. Соломія не була задоволена своїм першим виступом: «Фауст», я сама знаю, мізерно випав», – пише у листі Павлику.

Соломія Крушельницька, 1898 р.

Вона знала, що перші кроки її артистичної кар’єри будуть важкими, але сподівалася на підтримку і розуміння друзів, педагогів, партнерів по сцені. Проте, замість підтримки, вона зустріла холод і навіть ворожість. Крушельницьку звинувачували в тому, що вона перейшла на італійську манеру співу, виконує партії італійською мовою, виявляли своє неприйняття її новаторського трактування оперного мистецтва. Такі ж звинувачення звучали й у газетних рецензіях, на що Соломія відповідала: «Щодо газетників, то, гадаю, найкраще лишити часові, то мусить ся перем’яти, бо маю публіку за собою. Такої борби мені навіть треба, хоч би для того, щоби в зарозумілість не попасти» (з листа до Павлика).

Перші місяці на львівській оперній сцені стали для молодої співачки справжнім випробуванням, яке вона з честю поборола і перемогла. З кожною новою виставою зростало захоплення публіки талантом Крушельницької, і ніхто вже не міг затьмарити її слави. Блискучі виступи артистки на львівській оперній сцені в 1895-1903 роках свідчать про беззаперечний успіх та цілковите підкорення публіки та критики.

Мистецтво для людей

Соломія виступала не тільки на оперній сцені, але брала участь у концертах. Активну концертну діяльність співачка розпочала ще у студентські роки. В грудні 1891 року вона стала учасницею хорового товариства «Боян» і з цим хором часто виступала на урочистих академіях. Про концерти за участю Крушельницької знаходимо безліч газетних повідомлень в тогочасній львівській пресі. Це і сольні виступи, і концерти різних хорів, солістів, ювілейні Академії, Шевченківські вечори, доброчинні концерти. Сучасники Крушельницької зазначали, що для неї не мало значення, в якому залі виступати – чи у розкішному театрі, чи в скромній оселі, вона завжди щиро дарувала людям своє мистецтво. У Львові Соломія як камерна співачка найчастіше виступала в залі Народного Дому. Також вона співала в залі Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка (тепер корпус Львівського музичного училища ім. С. Людкевича по вул. Шашкевича), на сцені Львівської філармонії.

.

У 1911 році Крушельницька приїхала до Львова, щоб взяти участь у відзначенні 100-ї річниці з дня народження Маркіяна Шашкевича. Ювілейні святкування відбувалися в залі Львівської філармонії. Було багато виконавців, але публіка з нетерпінням чекала виступу славетної землячки, який став кульмінацією вечора. Співачка виконувала солоспіви українських композиторів – Віктора Матюка, Ярослава Лопатинського, Миколи Лисенка, арії з опер Верді, а на завершення, як завжди, улюблені українські народні пісні під власний акомпанемент. Публіка шаленіла від захоплення, оплескам не було кінця, сцену буквально засипали квітами.

Крушельницька була знайома з Іваном Франком, відвідувала його під час своїх приїздів до Львова. Тарас Франко, син письменника, у своїх спогадах пише: «Відвідувати Франка та дружити з ним могли лише дуже відважні люди. Адже можновладці дивилися на це з підозрою. Артистка світової слави мала відвагу не зважати на це. Пам’ятаю, як часом вона співала в нас вдома під акомпанемент моєї мами. Це були маленькі своєрідні концерти, забути які неможливо. Голос співачки линув аж на вулицю, і перехожі та сусіди збиралися юрбою, слухаючи з такою ж насолодою, як і ми в кімнаті». На 25­-річчя творчої діяльності Франка вона подарувала йому «ріг достатку». Цей подарунок щирому другу і досі зберігається в музеї Франка у Львові.

Нове помешкання і війна

В кінці 1902 року помер батько Соломії отець Амвросій. Родині необхідно було звільнити будинок у Білій. Соломія вирішує купити у Львові помешкання і оселити в ньому своїх рідних – матір, трьох молодших сестер і брата. Купівлею будинку займався швагро Крушельницької Карло Бандрівський – чоловік її сестри Осипи. Співачка стала власницею триповерхової кам’яниці по вулиці Крашевського, 23 (тепер Соломії Крушельницької), яка була збудована в 1867 році за проєктом архітектора Якуба Кроха. Адміністраторами будинку були Карло Бандрівський (до 1931 р.), брат Соломії Володимир Крушельницький (1931-1938 рр.), швагро Юліан Дроздовський (1938-1939 рр.). Будинок був власністю співачки до вересня 1939 року.

1939 рік змінив долю багатьох людей. Не стала винятком і Соломія Крушельницька. У серпні 1939 року вона приїхала з Італії в гості до родини. З початком Другої світової війни і приходом радянських військ до Львова її, громадянку Італії, не випустили за межі Радянського Союзу. Навіть не дали можливості полагодити майнові справи у Віареджо, де вона постійно мешкала. Будинок Крушельницької у Львові націоналізували, а співачці залишили лише квартиру у ньому. До 1941 року вона мешкала на першому поверсі разом з Осипою та Одаркою Бандрівськими і сестрою Анною. Згодом перший та другий поверхи зайняв німецький штаб і Соломія Крушельницька змушена була перебратися на третій поверх, а Бандрівські переїхали на іншу квартиру. З 1944 року Соломія Крушельницька із сестрою Анною мешкали у квартирі № 4 на другому поверсі.

Соломія Крушельницька з сестрами і братом Володимиром. Львів, 1930-ті роки

 Взимку 1940 року співачка перенесла важкий перелом ноги, що надовго прикувало її до ліжка. Під час окупації вона вела тихе, скромне життя, про яке нам сьогодні майже нічого не відомо.

Кохання

Її було 38, йому – 42. Вона – на вершині слави, він – адвокат і раніше мер приморського містечка Віареджо в Італії, де вони й познайомилися за чотири роки до того. 

Чезаре Річчоні походив зі старовинного аристократичного роду. Був освіченим та інтелігентним. Вперше вони зустрілися 1906 року, коли Річчоні захищав у суді Соломіїні інтереси. Тоді театр Massimo в Палермо позивався до співачки за порушення контракту: після виверження Везувію Крушельницька, оберігаючи голосові зв’язки від газів і попелу, змушена була покинути регіон.

Після успішного захисту Річчоні кілька років був її особистим секретарем, імпресаріо, супроводжував артистку в гастрольних подорожах. 

Соломія Крушельницька та Чезаре Річчоні. 19 липня 1910 року

Весілля вирішили організувати в Буенос-Айресі, під час гастролей співачки в Аргентині. Цю країну Соломія називала своєю “третьою Батьківщиною”, після України та Італії. 

Часопис El Diario в замітці “Оперне весілля” повідомляв: “Грандіозна новина цими днями сколихнула музичний світ Буенос-Айреса. Соломія Крушельницька, знаменита Валькірія, 19 липня бере шлюб з італійським адвокатом Чезаре Річчоні. Завдяки цій події Буенос-Айресу випадає честь стати одним із трьох міст, яке обрав Ерос, щоб освятити щасливих молодят перед вівтарем Гіменея. Досі Лондон і Париж були осередками шлюбів серед артистів”. 

Святкували без марша Мендельсона. Шлюб взяли у Бюро цивільних справ, потім з друзями вирушили на сніданок до готелю “Плаза”. Серед духмяних орхідей і цикламенів молодій піднесли численні подарунки.

Соломія Крушельницька дуже любила свого чоловіка. А коли він 1936 року помер, довгий час горювала.

Робота в консерваторії і останній виступ

У 1944 році тодішній директор Львівської консерваторії Василь Барвінський запрошує співачку світової слави на посаду професорки сольного співу. Часто лекції з вокалу відбувалися в домі Крушельницької. Кімната, де проводилися заняття, нагадувала музей, всі речі у ній розповідали про славний і великий творчий шлях співачки. Часто на завершення лекції професорка Крушельницька сама сідала за фортепіано і поринала у світ спогадів.

Працюючи педагогом консерваторії, вона виступала з концертами. Останній відбувся у 1949 році в залі консерваторії, яка тоді розташовувалась по вулиці Чайковського, 7, а її зал – це тепер концертний зал ім. С.Людкевича Львівської філармонії. Про останній виступ співачки у своїх спогадах писала її учениця Божена Антонович: «…вона вийшла усміхнена, сивенька, з паличкою в руці. Публіка стрінула її бурхливими оплесками. Можливо, голос не звучав уже так блискуче, як в найкращі роки розквіту небувалого таланту співачки, але душа плакала і сміялась, а ми затаїли подих, щоб не пропустити ні однієї фрази, ні одного звуку, нюансу із цієї багатющої барви вокальної палітри, і слухали…». На сцені ця старенька жінка молодшала, перевтілювалася, а в її очах відбивалися краса і велич душі артистки.

Соломія Крушельницька прожила 80 років. До останніх днів вона дарувала людям пісню і свою щиру любов. 16 листопада 1952 року її серце перестало битися. Львів, що був свідком її блискучого дебюту, невдач і тріумфів, її незламної волі, в той день прощався із славетною співачкою і чудовою людиною. Поховали Соломію на Личаківському цвинтарі неподалік від могили Івана Франка.

Могила Соломії Крушельницької на Личаківському цвинтарі

Життя і доля Соломії Крушельницької продовжується в Музично-меморіальному музеї співачки, що розташувався на другому поверсі її будинку по вул. Крушельницької, 23. 

Роксоляна Мисько-Пасічник

Джерело