Люди завжди полюбляли різноманітні забобони — ті дивакуваті, а іноді й безглузді уявлення, які додають родзинки в наше повсякдення. Хтось уперто уникає чорних котів, хтось ховається від драбин, а хтось постійно стукає по дереву, щоб «не наврочити». Загалом, більшість із цих дій здаються безневинними ритуалами, що передаються з покоління в покоління. Але є й такі забобони, які мали цілком реальні криваві наслідки.
З історії відомо чимало випадків, коли люди сприймали вигадані небезпеки надто серйозно й робили жахливі речі через сліпу віру у «відьомство», «погану карму» чи «диявольські ознаки». Трагедії, що виникли внаслідок таких переконань, змушують нас і досі запитувати себе: «Як узагалі комусь таке могло спасти на думку?»
Ось десять історій про забобони, які не просто сіяли страх, а й призводили до справжніх смертей.
10. «Чорна мітка» для лівшів
Минуле, коли ліворукість могла коштувати життя
Якщо ви лівша й коли-небудь потерпали через незручні ножиці або вічно розмазували чорнило під час письма, вам може здатися, що суспільство не дуже-то пристосоване до ваших потреб. Але раніше це було не лише незручно, а й небезпечно для життя. У багатьох культурах ліворукість сприймали як прямий виклик християнським цінностям і навіть «печатку диявола».
В англійській мові слово «sinister» (зловісний) походить від латинського «лівий», і ця етимологія дала привід звинувачувати лівшів у змовах із темними силами. У школах дітей змушували зав’язувати ліву руку за спиною, наполягаючи, що писати треба «правильною» рукою. Стрес та психологічна травма від такого «перевиховання» були не найстрашнішим, що могло статися.
Під час масових полювань на відьом у Середньовічній Європі ліворукість слугувала одним із «доказів» причетності до чаклунства. Деяких лівшів засуджували до страти, бо вважали, що вони мають прямий зв’язок із нечистим. Уявіть, що ризикуєте бути спаленими на вогнищі тільки через те, що вам зручніше відкручувати кришку проти годинникової стрілки.
9. Рудоволосі «прокляті»
Міфи про руді пасма й полювання на «відьом»
У Середньовіччі рудоволосі люди викликали водночас і подив, і страх. Рідкісний, яскравий колір волосся часто вважали «диявольською ознакою». Поширювалися чутки, що руді мають зв’язок із темними силами — через «вогненний» колір та міфічну схильність до чаклунства.
Під час масової істерії XV–XVI століть рудоволосим доводилося несолодко: їх нерідко вважали відьмами чи слугами диявола, без жодних вагомих доказів. Через такий марновірний «зв’язок із нечистим» їх disproportionately часто страчували. Уявіть, що єдиний доказ вашої «провини» — колір волосся.
8. Саті — трагічний обряд в Індії
Як жертва вдови нібито «очищала» всю родину
Практика саті в Індії полягала в тому, що вдова мала приєднатися до свого померлого чоловіка на похоронному вогнищі. Цей звичай вважався «священним актом очищення» як для жінки та її чоловіка, так і для всієї розширеної родини. Жінка, мовляв, знищувала всі гріхи роду й запобігала будь-якій можливій «ганьбі», яку вона теоретично могла спричинити, залишившись живою.
Звісно, більшість цих жінок зовсім не прагнули такої «участі», проте соціальний і релігійний тиск був колосальним. Урешті-решт, британська влада заборонила саті, але далеко не одразу й далеко не всюди. Безліч жінок загинули у вогні, щоб «очистити» гріхи, яких вони не вчиняли.
7. «Годування» вулканів людськими жертвами
«Страховка», яка ніколи не спрацьовувала
Коли вулкан починає вивергатися, сучасні люди зазвичай покладаються на науковий моніторинг і плани евакуації. Однак стародавні цивілізації діяли інакше: найпростішим «розв’язанням» вважали принесення людської жертви, сподіваючись у такий спосіб утихомирити розпечену лаву.
На Гаваях, за переказами, священні жертви підносили богині вулканів Пеле. В Індонезії були задокументовані випадки, коли людей віддавали на поталу вулкану Бромо, аби заспокоїти «духів гори». Сучасна наука довела, що жодного впливу на виверження це, звісно, не має. Але для тодішніх мешканців це був єдиний (і вкрай страшний) спосіб здаватися «корисними» богам.
6. «Перевертні» у Франції
Справжні суди над «вовкулаками»
Задовго до того, як образ перевертня став частиною попкультури, у XVI–XVII століттях у Франції реально існували «перевертневе» полювання й судові процеси. Якщо громада вирішувала, що хтось «занадто волохатий» або «підозріло часто блукає ночами», його цілком могли звинуватити в лікантропії.
Нерідко таких «підозрюваних» катували, домагаючись «зізнання» у нападі на тварин чи людей у вовчій подобі. Один із найстрашніших випадків — історія Жиля Гарньє, якого звинувачували в полюванні на дітей у лісах. Під тортурами він визнав, що справді перетворювався на вовка. Його спалили на вогнищі. Ці трагедії ще раз нагадують, до яких божевільних наслідків може призвести масовий страх перед інакшістю.
5. Танцювальна чума 1518 року
Коли «забави» стали смертельними
У Страсбурзі в 1518 році розгорнулася справжня «танцювальна чума»: десятки людей раптом почали без упину танцювати прямо на вулицях і не могли зупинитися. Спочатку на це дивилися як на дивакувату розвагу, але згодом танцівники втрачали сили й падали, дехто навіть помирав від виснаження.
Міська влада ухвалила геніальне (як їм здавалося) рішення — найняти музикантів і поставити танцівникам сцену, аби «розрядити» ситуацію. Ефект був протилежний: люди танцювали ще сильніше і знесилювалися швидше. До сьогодні точний механізм цієї колективної істерії лишається загадкою. То було отруєння хлібом, масовий психоз чи якийсь середньовічний флешмоб? Ніхто достеменно не знає.
4. «Кривавий наклеп»
Як міф про «дитячі жертвоприношення» призвів до реальних смертей
У Середньовіччі, коли миття рук було не надто поширеною практикою, натомість звинувачення у викраденні й убивстві дітей могли виникати на рівному місці. «Кривавий наклеп» — так називають неправдиві обвинувачення, нібито євреї викрадають християнських дітей, аби використати їхню кров у ритуальних цілях.
Ця жахлива вигадка зародилася в Англії XII століття й швидко поширилася всією Європою. Незважаючи на те, що юдаїзм категорично забороняє вживання крові, забобонні громади підхоплювали і роздмухували паніку. Звинувачення призводили до вигнання, судилищ, страти невинних людей. Причому жодних реальних доказів не було — лише страх і породжена ним жорстокість. Навіть у XX столітті це марновірство інколи зринало, нагадуючи, що погані ідеї можуть жити довго.
3. «Прокляття близнюків» у Нігерії
Коли двійнят сприймали як зловісний знак
Хоча в більшості культур близнюків розглядають із цікавістю (а часто й з радістю), у деяких регіонах Нігерії колись існували переконання, що народження двох дітей одразу — це погана прикмета або прояв «злих сил». Через такі забобони близнюків могли вбивати або покидати на призволяще.
На щастя, за допомогою освіти та поступового руйнування старих стереотипів, сучасне ставлення до близнят стало набагато гуманнішим. Тепер у більшості громад їх розглядають із захопленням, як і годиться, адже за кожною «подвійною радістю» стоять двоє окремих особистостей.
2. Перев’язування ніг у Китаї
Краса, що калічила
У стародавньому Китаї вважалося, що крихітні жіночі ступні — це еталон вишуканості й ознака високого статусу. Для цього дівчатам із малих років (зазвичай від 4 до 8 років) жорстко бинтували ноги, ламаючи кістки й не даючи їм нормально розвиватися. В результаті утворювалися так звані «лотосові стопи».
Суспільство тоді стверджувало, що жінка з такими ногами має більше шансів на вдале заміжжя. Жахливі болі, часті інфекції та навіть смертельні наслідки не особливо бентежили прихильників цієї традиції. Знадобилися століття, щоб остаточно відмовитися від такого варварського звичаю, покликаного лише «прикрасити» жіночу ногу за допомогою каліцтва.
1. Полювання на альбіносів в Африці
Коли частини тіла «приносять удачу»
У низці країн Африки, таких як Танзанія і Малаві, люди з альбінізмом живуть під постійною загрозою. Існує забобон, що частини тіла альбіносів мають магічні властивості, здатні приносити багатство чи удачу. Заради отримання цих «талісманів» злочинці полюють на альбіносів, викрадають їх або вбивають.
Такі дії ґрунтуються на дикій суміші забобонів, жадібності й невігластва. Міжнародні й місцеві організації постійно ведуть боротьбу з цим явищем, поширюючи інформацію та закликаючи до більш жорсткого покарання винних. На щастя, поступово ситуація змінюється на краще, хоча шлях до викорінення страшного марновірства ще далекий від завершення.
Зрештою, усі ці історії — нагадування, що сліпа віра, підживлена страхами та чутками, може призводити до жахливих наслідків. Тож перш ніж стукати по дереву чи панікувати, побачивши чорного кота, варто згадати, до чого може довести забобон, коли втрачають здоровий глузд і співчуття.
