Ольга Франко: дружина Каменяра

Ольга Хоружинська, яка стала єдиною офіційною дружиною Івана Франка, не була для нього великою любов’ю. Закохавшись у Франка, незважаючи на його недобру славу, вона вважала, що зможе захистити його від жорстокого світу. Навіть їх весілля в Києві в 1886 році не пройшло так, як мріяла Ольга. Франко забув про обряд через занурення у читання книги і не знав місцевих звичаїв, як, наприклад, традицію цілувати наречену, коли гості кричать “гірко”.

Іван Франко з дружиною Ольгою у день шлюбу. Київ, 4 (16) травня 1886 р.

Їхній шлюб символізував єдність і соборність України, Франко вважав свій вибір шлюбу більш прагматичним, ніж романтичним. Ольга стала вірною дружиною, мамою чотирьох дітей, підтримувала чоловіка у літературній діяльності та навіть спонукала його до отримання вищої освіти. Протягом тривалого спільного життя Франко присвятив їй лише один вірш.

Освічена панянка

Ольга Хоружинська була старовинного козацького шляхетського роду. Закінчила Харківський Інститут шляхетних дівчат, Вищі жіночі курси, які прирівнювались до університету, працювала там на викладацькій роботі. Досконало володіла англійською, французькою, німецькою, російською мовами, гарно грала на фортепіано, була «велика ентузіастка театру, музики і літератури», відзначалась високою освіченістю та прогресивними поглядами. Як писала її донька Анна, була «очитана».

Вірна дружина

16 травня (4-го за старим стилем) 1886 року в Павлівській церкві у Києві відбувся шлюб Івана Франка з Ольгою Хоружинською. У їхньому шлюбі бачили відтворення сокровенної мрії українського народу – возз’єднання Наддніпрянської і Західної України. «В подружнім житті Франко був добрим мужем та люблячим вітцем, а що при своїй праці потребував спокою, то керму домашнього огнища держала в своїх руках д. Франкова, якій Франко без застереження піддавався… » – свідчили сучасники.

Вона мирилась з бідністю, відсутністю власного житла та ревнувала чоловіка до інших жінок, але раділа бути його дружиною. Франко ж бачив у ній більше друга, ніж кохану, між ними не було глибокого емоційного зв’язку. Ольга Хоружинська відчувала себе ізольованою і самотньою, не зумівши адаптуватися до галицького суспільства, яке прохолодно прийняло її, як чужинку.

Вона страждала від того, що її життя відбувалося не так, як вона сподівалася, хоча і сама вибрала цей шлях. Ольга вважала, що всі її проблеми пов’язані з тим, що вони одружилися у травні, що вважається поганою прикметою. Вона також страждала від неврозів, що були спадковими, і з часом її психічний стан погіршився.

Любляча мати

Шлюб Івана Франка та Ольги Хоружинської був освячений народженням чотирьох дітей: Андрія, Тараса, Петра, Анни. Ольга була люблячою, доброю і турботливою матір’ю. Антоніна Трегубова писала: «Вона поклала в основу свого життя дати йому [Франку] оточення, сім’ю, де б він знаходив і фізичний, і моральний спокій; з дітей своїх викохала йому помічників, робітників та бесідників».

І.Франко і О.Франко з дітьми на сходах свого будинку (1904)

Трагічна смерть їх старшого сина Андрія, який загинув внаслідок нещасного випадку, стала останньою краплею. Після цього Ольга потрапила до психіатричної лікарні, звідки вийшла лише в 1919 році. Через свій стан вона не могла допомогти Івану Франку на схилі літ, коли він сам був частково паралізований і не здатний доглядати за собою.

Діти Франків 1902р

Громадська активістка

Франко залучав Ольгу до громадського життя, вона була його помічницею. Вона живе, як любив говорити Франко, цільним життям, її цікавить етнографія, вона пише і висилає Н. Кобринській для “Першого вінка” жіночого альманаху свою розвідку про бойків. Коштом Ольги Франко, окрім згаданої збірки, видавався журнал «Життє і слово» (1894–1897), де вона опублікувала кілька фольклорних матеріалів. А в «Літературно-науковому віснику» були вміщені її переклади із французької, зокрема новели Анатоля Франса «Кимейський співак» та «Король п’є». Ольга Федорівна брала участь в роботі Клубу русинок та їздила до Києва, Харкова, Одеси, поширюючи видання Івана Франка.

Світлина з паспорта

Мрійниця

Ольга мріяла про красиве весілля: щоб молодий ішов до шлюбу у фраку та білих рукавичках, а вона у фаті і щоб неодмінно їхали четвіркою білих коней. Ця мрія здійснилася частково, хоч молодий позичив фрак і білі рукавички, але до церкви йшли пішки.

Ольга мріяла про спокій, про тихе сімейне життя і мала надію, що Франко “зробить докторат” і отримає місце у Львівському університеті. Проте не судилося, дорога Іванові Франкові до університету була перекрита назавжди. А ще мріяла про піаніно. Знаючи цю давню мрію матері, Петро Франко, який і зовні, і характером був подібним до неї, у 1939 році купив для неї рояль. Вона була щаслива…

Кімната Ольги Франко в Домі Франка

Щедра господиня

Вона мала добре і чуйне серце, була співчутливою до чужого горя, щедрою до нещасних, привітною до простого народу: вона не відпускала людину, яка перебувала у скруті, часто віддавала навіть останнє. Галичани назвали «чужинку» непрактичною та безгосподарною. Хоч би через ті суниці, які Ольга купувала у босих селянок. Ті селянки просили один крейцар, а непрактична Ольга платила 10. “Як, то скільки разів треба згинатись по суниці, щоб назбирати, і так мало жадають за них”.

Майстриня конфітюрів

Будинок Франків завжди було заставлено різноманітними банками з варенням, наливками, також фруктами із власного саду. Зі спогадів доньки відомо, що Ольга дуже любила чорну смородину, яблука і вишні, та над усе любила готувати і смакувати різноманітні джеми і повидла. Сучасники згадують, що кімнати другого поверху Франкового будинку були заставлені бутлями та слоїками із Ольжиними заготівлями та конфітюрами, якими вона любила пригощати друзів та частих відвідувачів Франкового дому.

Добра бабуся

Ольга Хоружинська була люблячою бабусею: для малих внучат варила варення, розповідала казки, організовувала дитячі забави. Роланд Франко згадує, що “бабуську” бачив не раз, бо жили у Львові вони разом, «…наша родина на першому поверсі, а бабуся на другому. Із дітьми не спілкувалася, розмовляла лише з моєю мамою Катрусею, а пригощала нас дуже смачним і солодким конфітюром».

Перед нею вічність… про яку так вдало сказав Іван Франко:

Нехай життя – момент

і зложене з моментів,

ми вічність носимо в душі…

«Дня 15 липня померла, а 17 липня 1941 року була похоронена Ольга з роду Хоружинських Франко, вдова по Івані, віросповідання – греко-католичка. Причина смерті – неміч стареча. Похоронив на поручення церкви Успення Богородиці Євген Дудкевич», – значиться у запису з метричної книги померлих церкви Святих Петра і Павла у Львові.

В останню хвилину її життя поряд не було нікого з рідних, а в останню дорогу Ольгу Франко провели чужі люди. У труні з неструганих дощок, на вийнятій підводі її відвезли на місце вічного спочинку. Поховали дружину Франка на полі № 4. Коли споруджували усипальню для Івана Франка, то планувалося, що його дружина буде поруч із ним в одній могилі, але встановлення пам’ятника роботи скульптора Сергія Литвиненка 1933 року перекреслило ці сподівання… «Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові «вдома жилося добре». Чи це не самопожертва заради коханого?! А що натомість?…» – писала сестра Ольги Антоніна.

Могила Ольги Франко на Личаківському цвинтарі у Львові

Скромний надгробок Ольги Франко на Личаківському цвинтарі розташований поруч з могилою чоловіка. Вона не була похована поруч із чоловіком через скульптуру, встановлену на його могилі, тому її могила розташована неподалік.Тож навіть після вічного спочинку Іван Франко не самотній. Як завжди, поруч із ним любляча дружина Ольга, яка пережила чоловіка на цілих 25 років.

Дивовижна жінка, яка віддавала себе до останку, щоб величне слово Франка доходило до народу, вірна дружина, добра порадниця, любляча мати й активна учасниця суспільного життя. Їй належить почесне місце серед жіноцтва того часу, а її страдницьке життя заслуговує не осудження, а співчуття.

«Скільки разів її ім’я містилось у виданнях, але й безіменна, вона жила життям тата, була його порадницею…» – писала донька Анна.

Ольга НИЖНИК

Колаж Василя ГЕРЕЯ

Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання

 на “На скрижалях” заборонено.

Джерело