У радянські и інформацію про Визвольну війну замовчували та приховували. Лише сьогодні ми почали заповнювати білі плями. Більшість імен воячок Армії УНР та учаць повстансько-партизанського руху ще невідомі широкому загалу, але це справа кількох найближчих років. Сьогодні розповідь про Христину Сушко –жінку-офіцера в армії Української Народної Республіки, яка присвятила своє боротьбі за українську державність.

Христина Сушко


Вона була військовою лікаркою 6-ї січової дивізії Армії УНР і стала героїнею бою, який влітку 1920 року відбувся під селищем Перга на Житомирщині. Про її життя до Української революції відомо мало, але непростий шлях, що пройшла жінка з 1918 року, дозволяє зробити висновок про велич і багатогранність цієї особистості.

Христина Сушко серед вояків УНР

Жорстокість ворога змушувала жінок братись за зброю, захищаючи себе, свої родини та побратимів. Офіційно жінки в армії УНР продовжували виконувати обов’язки сестер милосердя або, як їх частіше іменують в документах, “сестер жалібниць”. За колом своїх обов’язків вони виконували роль від медичної сестри – помічника лікаря або фельдшера, до сестри милосердя, яка додатково опікується душевним станом хворих.

Христина Сушко, народилась у Києві 9 вересня 1894 року в сім’ї князя Євгена Трубецького. Після закінчення гімназії вступила на медичний факультет Московського університету. З початком Першої світової війни добровільно вирушила на Південно-Західний фронт. Допомагала пораненим як сестра милосердя.

Христина Сушко

У той самий час познайомилась зі своїм першим чоловіком – генералом Миколою Долгоруким, з яким побралась у 1915 році. 26 березня 1917 року в них народилась донька Світлана. Після загибелі чоловіка та захоплення влади більшовиками, Христина з донькою втікає до Києва. Долею жінки опікувався Симон Петлюра, що був знайомий з її родиною. Саме він порадив Христині, щоб приховати дворянське походження, взяти псевдонім – Скачківська.

Використовуючи власний медичний досвід, Христина Скачківська повернулась до праці у військовому шпиталі армії УНР. Згодом, як військовий медик вступила до корпусу Січових Стрільців. Приблизно в цей час знайомиться з полковником Романом Сушко, який невдовзі став її другим чоловіком. Влітку 1919 року Христина прийнята на дійсну військову службу. Подальший її шлях був міцно пов’язаний з українським військом.

Роман Сушко

Під час боїв під селом Мала Салиха, між Старокостянтиновом і Шепетівкою, 5 червня 1919 року потрапила у більшовицький полон, зазнала катувань, при чому 8 верст озвірілий хам-більшовик, їдучи конем, волочив за довгі коси свою жертву. У полоні була поневіряна, тяжко бита і мучена. Та відважність духу і спритність рятують її з неволі. Непомітно викравшись, вона втікає на даху переповненого більшовиками потяга, а потім, скочивши, добирається до Чорного Острова, де дає українським військовим властям інформацію про розташування більшовицьких частин і знов береться до своєї праці в війську.

Невдовзі отримала поранення двома кулеметними кулями в праву руку, але проявила стійкість, лишившись на полі бою. Під час боїв в серпні отримала контузію, яка спричинила параліч правої сторони.

Після лікування і другої доньки Романни у 1920 році, повернулась до армії УНР. Отримала призначення до 6-ї Січової стрілецької дивізії полковника Марка Безручка, де стала лікарем 46-го куреня дивізії, де служив її чоловік. З квітня бере участь в наступі польсько-українських військ на Київ. В червні, під час  боїв під Пергою, отримала важке поранення живота та хребта.

За сприяння Петлюри, жінка змогла отримати кошти на лікування. Попри проблеми зі м та скрутне становище, Христина опікувалась положенням вояків, інтернованої в Польщі армії УНР. Брала участь в діяльності Українського Червоного Хреста, налагодила його зв’язки з Американським Червоним Хрестом. З липня 1922 року представляла інтереси військових інвалідів у Каліші та Щипйорно. Справу допомоги ветеранам армії УНР не залишала і в пізніші часи, вже в еміграції.

Христину дуже любили й поважали. Навіть генерал Михайло Омелянович-Павленко, який у різний час командував армію УНР та УГА, згадував про неї як про непересічну особистість. Їй були притаманні найкращі національні чесноти, а найприкметнішою рисою воячки була сила духу, що дозволила здолати  всі випробування, тимчасову фізичну неміч, таборову безвихідь…

Шлюб з Романом розпався у 1925 році через його підпільну діяльність в Українській Військовій Організації (УВО). Христині після тривалого лікування вдалось відновити рухливість кінцівок, облишивши милиці. В Римському університеті вона змогла нарешті завершити свою медичну освіту, обравши спеціальність кардіологія. Мала власну лікарську практику. Також підтримувала контакти з емігрантським середовищем.

Зокрема, у 1932 році познайомилась з провідником ОУН Євгеном Коновальцем. 

Після Другої світової війни, під ім’ям Христини Мангері як лікар-офіцер армії США, опікувалась таборами для переміщених осіб в Мангаймі, Вюрцбурзі, Ляйпгаймі, Діллінгені і Гюнцбурзі, де у переважній більшості перебували українці. Померла Христина Сушко 7 лютого 1967 року у Женеві, Швейцарія.

Володимир Баров

Колаж Василя Герея

Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання

 на “На скрижалях” заборонено.

 



Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *