Як відомо, за кожним великим чоловіком стоїть не менш велика жінка. Дружина «Апостола правди і науки» Михайла Петровича Драгоманова, Людмила Михайлівна Кучинська по-праву відповідає цьому гордому визначенню.
На сьогоднішній день відсутнє цілісне дослідження родинних зв’язків Драгоманова. Життєдіяльність його найближчої людини – дружини також не досліджена повністю. У енциклопедичних словниках, спогадах і листах близького оточення родини знаходимо лише короткі спогади про неї.
Вивчення невеликої кількості архівного матеріалу розкриває громадський подвиг Людмили Михайлівни у служінні Батьківщині і тій національній ідеї, яку вона повністю поділяла з чоловіком. Неоціненним є особистий внесок дружини у збереження архіву і бібліотеки Михайла Петровича, його творчого і наукового надбання.
Якою ж мала бути та жінка, з якою пов’язав своє життя видатний діяч із всесвітнім іменем? Та, зрештою, якби не її підтримка і допомога, чи став би він ним? Чи мали б ми того Драгоманова, якого знаємо і якого шанує світ?
 |
| Михайло Драгоманов |
«Та ви ж справжня Мадонна з картини Рафаеля», — вигукнув Пантелеймон Куліш при зустрічі з Людмилою Кучинською
Походила Людмила Кучинська із сім’ї нащадків козацької старшини із хутора Кучинщина, поблизу Гадяча. Її батько був професором артилерії Віленської військової школи, а мати Марфа Йосипівна – хрещеною матір’ю Ольги Драгоманової (відомої під псевдонімом Олена Пчілка). Освіту їхня донька здобула у приватному пансіоні у Києві.
Людмила була красунею, обдарованою від природи, мала акторський хист, блискуче володіла фортепіано. Михайло знався і приятелював із дівчиною змалечку, адже їхні родини кумували.
Коли Людмилі виповнилося 20 років, вона приїхала до батька у Київ. Там, на Печерську, він проходив військову службу. В «Українському домі» вродлива дівчина відвідувала аматорський гурток, виступала на театральній сцені.
Неодноразово молодий студент університету Св.Володимира Михайло гостював у київському будинку земляка Кучинського. Там молоді люди зустрілися і покохали один одного, і через два роки, влітку 1864-го побралися. Вінчання відбулося у церкві Святих Апостолів Петра і Павла.
Молодята вийняли дві кімнатки у Київському будинку Войцеховського на Жандармській вулиці (пізніше Маріїнсько-Благовіщенська, а нині Саксаганського). У жовтні 1865 року у родині народилася перша донька Лідія.
Саме Людмила Кучинська організувала у Києві перший притулок для дітей робітників.
Людмила Кучинська поділяла політичні погляди чоловіка і вже скоро увійшла до Київської «Старої Громади». Вона активно працювала у недільних школах, а на початку 70-х років стала ініціаторкою створення та діяльності Товариства денних притулків-шкіл у Києві.
Любов до українознавства та української мови були виявом її великої любові до України. Допомагаючи чоловікові у підготовці його праць до друку, Людмила Михайлівна перекладала для російських видавництв та часописів. Її метою було одне: вивчення історичної минувшини України та ознайомлення з нею читачів.
У «Віснику Європи» вийшла її стаття «Народні говірки й місцевий елемент у освіті», написана у 1874 спільно з чоловіком.
Вірна соратниця і перша помічниця
Коли Драгоманов потрапив до першої хвилі репресій проти українського руху, коли його було звільнено з Київського університету і фактично без права вибору вислано за кордон, дружина емігрувала разом з ним. Там, у Женеві, вона лишиться соратницею Михайла Петровича на весь період еміграції.
Мені здається природнім те, що вона й надалі розділятиме з ним радість і горе, безгрошів’я і поразки, що зустрінуться на життєвому шляху. Але окрім того, що буде вірною дружиною, стане ще й першою помічницею у літературно-науковій та громадсько-культурній діяльності чоловіка.
У 1878 році, коли родина перебуватиме у Швейцарії, у подружжя народиться друга донька — Аріадна, а у 1884-му на світ з’явиться син Світозар. Пізніше Михайло Петрович відгукнеться на запрошення університету у Софії і Драгоманови переїдуть до Болгарії.
.jpg) |
| Людмила Драгоманова з дітьми |
«Від нього тепер Ви одні нам залишилися. Ви та його книги і писання, в яких вилив він чисту велику душу», —з листа С.Кравчинського
Найтрагічнішою подією у житті Людмили Михайлівни стала смерть її чоловіка. Світозару тоді було лише сім років.
У щоденнику вона зберегла спомин про останній день М.Драгоманова:
«…почалось отупіння до всього навколишнього, одна скорбота, неможливість примиритися з тим, що трапилось, безпорадність, незаслуженість такої втрати, жалість за тим, що так рано, в самому розквіті років для справжньої роботи загинула людина такої сили розуму, розвитку, такого серця і доброти…
… Я не знаю, як провела весь той час, знаю, що не заплющила очей цілу ніч і що час летів з неймовірною швидкістю. Як мені хотілось якнайдовше мати його з собою!».
Цього дня до неї надійшли сотні листів співчуття.
Безумовно, така втрата підірвала здоров’я Людмили Драгоманової. Вона вперше зіткнулася з тими проблемами, якими переймався раніше тільки батько родини.
«…шанувати пам’ять свого чоловіка і батька наших дітей…»
Після смерті Драгоманова, Людмила Михайлівна розпочала впорядковувати його архів, нерідко лягала лише о другій по півночі. Саме дружина виявила і зберегла близько ста ненадрукованих творів Михайла Петровича, написаних різними мовами.
Вагому роль відіграла вона і у збереженні бібліотеки вченого, а це 4350 томів(!). Книги викупив історико-філологічний факультет Софійського університету.
У одному з листів до товариша чоловіка, вченого, письменника М.Павлика, висловлюючи думки щодо видання фольклорних праць чоловіка, Людмила Михайлівна зізналася , що «…топить своє горе в малюванні». Повідомляла друга родини і про виставку картин та її роботи: «Кажуть, якби була десять років тому почала писати, може, була б знаменитою художницею».
 |
| Людмила Михайлівна у центрі сидить |
Вона вже не мала ні матеріального достатку, ні міцного здоров’я, ні душевного спокою, проте розуміла, що необхідно забезпечити майбутнє дітей та дати їм хорошу освіту. Статків на життя в Європі не вистачало, тому Людмила Михайлівна вирішила повернутися в Україну.
«Я хочу і можу повернутися туди як жінка Драгоманова, маючи можливість шанувати пам’ять свого чоловіка і батька наших дітей, а не з тим, щоб перед начальством одректись од того, з чим я прожила усе своє життя».
У 1898 році у Києві Людмилі Драгомановій судилося стати свідком і учасником бурхливих подій, що розгорталися у країні.
Спочатку вона працювала у літературно-драматичній секції «Українського клубу», створеному за ініціативи М.Лисенка, згодом у Київській «Просвіті». Варто зазначити, що у період діяльності Центральної Ради, Людмила Драгоманова, як авторка праці «Народні говірки і освіта» отримувала пенсію від уряду УНР.
Не стало Людмили Михайлівни у травні 1918 року.
За спогадами Ізидори Косач-Борисової – рідної сестри Лесі Українки, нарешті віднайшли місце поховання Людмили Михайлівни Драгоманової на Байковому некрополі у Києві. (знайшов Віктор Жадько,авто книги “Некрополь на Байковій горі”).
Читайте також :Людмила Старицька-Черняхівська: українське покоління
Знаходиться воно відразу за могилою композитора, товариша родини Драгоманових М.В.Лисенка. Надгробок, на жаль, знищений більшовиками ще у 1937 році, але там залишилося місце, де можна відновити пам’ятник дружині Великого українця.
Марія РАХМУН
Колаж Василя ГЕРЕЯ
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на “На скрижалях” заборонено.
