12 серпня 1877 року – в Ставрополі, в родині інспектора народних шкіл Сергія Грушевського та Глафіри Оппокової народився син Олександр, історик, літературознавець, архівіст, громадський діяч, автор понад 100 наукових праць з історії, історіографії, етнографії, історії літератури, яскрава і багатогранна постать в українській науці початку ХХ століття.
 |
| Олександр Грушевський — студент Київського університету св. Володимира |
Дитинство і юність Олександра пройшли у Владикавказі, куди Сергія Грушевського перевели по службі. Першими вчителями стали батько та сестра Ганна, закінчив російську гімназію у Владикавказі.
За прикладом старшого брата Михайла, який опікувався його інтелектуальним розвитком, даючи поради та надсилаючи йому книжки, вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, навчався у Володимира Антоновича. Був нагороджений золотою медаллю за наукову розвідку з історії середньовічного Турово-Пінського князівства.
 |
| Стоять: Олександр, сестра Ганна, брат Михайло з дружиною Марією. Сидять: племінники Сергій та Ольга Шамраєви, Катерина Грушевська, мати Глафіра Захарівна. 1905 рік. |
Після закінчення університету вирушив у тривале наукове відрядження до Австрії та Німеччини. Брав активну участь в роботі низки українських наукових і культурних організацій, зокрема Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, Українського наукового товариства в Києві.
У 1990-му році Олександр Грушевський був прийнятий на посаду приват-доцента та викладача історії Імператорського Новоросійського університету в Одесі. Через шість років він першим почав читати спеціальний курс з історії України рідною мовою. Ці лекції мали величезну популярність не лише серед студентів – доводилося навіть приносити приставні стільці.
Однак таке нововведення не сподобалося куратору Одеської шкільної округи, який влаштував скандал з цього приводу. Щоб заспокоїти чиновника, Рада університету з перевагою лише в 5 голосів прийняла рішення заплатити Грушевському лише за російськомовні лекції. Обурений несправедливістю Олександр Сергійович перевівся до московського університету.
Революційні зміни 1917 року знову покликали Олександра Грушевського до України. Входив до складу Української Центральної ради, разом з усією родиною долучившись до пробудження українського життя. Брав участь у заснуванні Українського народного університету, де працював професором. Був також директором Педагогічного музею. Розгорнув активну діяльність з порятунку документальних пам’яток, організації архівної галузі.
Він так і залишився в Києві, боляче переживаючи розлуку з братом Михайлом та нові реалії. Протягом 1921-1923 років співпрацював з Союзом «Голодним України», заснованим Михайлом Сергійовичем у Відні. Був посередником у передачі гуманітарної допомоги для української інтелігенції, студентів і дітей-сиріт. При чому навіть посилки, адресовані йому особисто, часто віддавав дітям
.
 |
| Олександр Грушевський та Ольга Парфененко |
У 1920-х роках був виконуючим обов’язки заступника голови історичної секції Всеукраїнської академії наук, директором постійної Комісії зі складання історико-географічного словника українських земель, керівником секції соціально-економічної історії Науково-дослідної кафедри історії України при ВУАН, дійсним членом Археографічної комісії, редактором «Історико-географічного збірника ВУАН» (вийшло 3 томи).
Але, починаючи з 30-х років Олександра Грушевського радянська влада поступово відлучає від наукової діяльності, його праці ніде не друкуються. Влітку 1933-го вчений був звільнений з усіх посад.
Через 5 років, 9 серпня 1938-го, за кілька днів до 61-го дня народження, його заарештували. Звинувачення було стандартним: «керівних учасників антирадянської української націоналістичної терористичної організації…проводив підривну роботу на ідеологічному фронті».
5 жовтня 1939 року Особлива нарада при НКВД СССР засудила Олександра Грушевського до п’яти років заслання. Покарання відбував у таборі Павлодару, в Казахстані, де працював рахівником, перебуваючи під наглядом міліції.
Там його сліди і губляться. 29 січня 1944 року дружина Олександра Грушевського Ольга отримує звістку про те, що у квітні 1942 року він помер в селі Іртиськ від запалення легень. Однак місце поховання історика досі лишається невідомим.
У вересні 1989 року Олександра Грушевського було реабілітовано. Його архів дружина вченого ще на початку 1960-х передала до Центрального державного архіву України.
Колаж Василя ГЕРЕЯ
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на “На скрижалях” заборонено.
