Гетьман Петро Дорошенко об’єднав Україну і виступив проти московського поневолення.
14 травня 1627 року в козацькій сім’ї у місті Чигирин (нині – Черкаська область) народився Петро Дорошенко – гетьман Війська Запорозького (1665–1676).
Він добре знав латинську та польську мови, цікавився історією та був блискучим промовцем. Коли Петру виповнилося 20 років, він подався на Запорозьку Січ. Там Дорошенко став козаком і разом із загоном під проводом гетьмана Богдана Хмельницького вирушив у похід на Правобережну Україну. Брав участь у переможних битвах протягом 1648-го року. Наступного року Петра Дорошенка внесли до реєстру Війська Запорозького писарем Чигиринського полку. Таким чином, він був залучений у процеси становлення української державності, які відбувалися за гетьмана Хмельницького.
У 1657 році Дорошенко став прилуцьким полковником. Після смерті Хмельницького у суперництві за гетьманську булаву Дорошенко підтримав генерального писаря Івана Виговського, який намагався врятувати самостійність Гетьманщини у федерації з Польщею та Литвою. За гетьманування Павла Тетері (1663–1665) Петро Дорошенко був генеральним осавулом Війська Запорозького.
У 1665 році козаки обрали Петра Дорошенка гетьманом. То був важкий час для українських земель, який отримав назву Руїна. Гетьман вступив у боротьбу, намагаючись об’єднати Україну, яка була розділена на Правобережжя та Лівобережжя. Для цього Дорошенко пішов на союз із кримським ханом і протягом кількох місяців збільшив своє військо до 20 тисяч.
Також Дорошенко уперше створив військо сердюків – професійних найманців. Сердюцькі полки виявляли хоробрість, зберігали вірність гетьману і не залежали від політичних хитань і настроїв старшини. Завдяки професійному війську сердюків, гетьман позбувся залежності від полковників, які часто потрапляли під ворожі впливи і не могли домовитися про спільне бачення подальшої боротьби за незалежність Гетьманщини. Сердюки допомогли Дорошенку здобути низку важливих перемог і протягом 1666 року дозволили утвердити його владу на Правобережжі.
Відтак, наступним для Дорошенка постало питання звільнення Лівобережної України, яка на той час знаходилась в залежності від москви. Там московський цар втілював свою політику через свого ставленика – гетьмана Лівобережжя Івана Брюховецького. Населення Лівобережної України було незадоволене свавіллям московитів та недалекоглядністю гетьмана Брюховецького. Знаючи про це, Дорошенко розіслав полкам Лівобережжя універсали із закликом підтримати його у боротьбі з московським ярмом. Для збільшення шансів на успіх, Дорошенко був змушений піти на союз з Османською імперією.
У 1668 році Дорошенко з військами перейшли на Лівобережжя, одночасно висунувши вимогу Брюховецькому визнати владу правобережного гетьмана. Той відмовив, відтак, козаки Дорошенка оточили місцезнаходження Брюховецького, а потім – вбили його. У червні 1668-го Дорошенко був проголошений гетьманом всієї України. Таким чином, йому вдалося втілити свої давні наміри, об’єднавши обидві частини України та відродити козацьку державу, яка буда створена під час гетьманування Хмельницького.
Втім, за кілька років москві вдалося знову окупувати Лівобережжя. А згодом, аби нейтралізувати Дорошенка, 30-тисячне московське військо перейшло на Правий берег і взяло в облогу гетьманську столицю Чигирин, яку боронили лише дві тисячі сердюків. Усвідомлюючи катастрофічну нерівність сил, Дорошенко переконав залогу скласти зброю. Сам він, потрапивши у полон, зрікся булави і згодом до самої смерті жив у Московії.
“Не зважаючи на помилки і неуспіх, Дорошенко серед сучасних йому козацьких провідників є відрадною проявою. Не дрібний егоїзм, не бажання наживи або особистих користей керували цим гетьманом. Він щиро дбав про добро Батьківщини, серед найтяжчих обставин, з неймовірною енергією й завзяттям брався за нього. Він пішов з гідністю та свідомістю виконаного обов’язку”, – оцінив діяльність Петра Дорошенка український історик Володимир Антонович.
Продовжуючи славні військові та державницькі традиції гетьмана, у 2017 році 1-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії України було присвоєно почесне найменування: імені гетьмана Петра Дорошенка. Гетьманський герб використали при створенні нарукавного знаку бригади, на якому зображені хрест, місяць і шабля. Українські захисники, як і 350 років тому, продовжують справу гетьмана Дорошенка, який сенсом свого життя бачив боротьбу проти московського поневолення.
 |
| Могила гетьмана Петра Дорошенка |
Про особисте
Петро Дорошенко за життя мав 3 жінки. Перша подарувала йому доньку та померла. Наступна – Єфросинія Яненко (небога видатного гетьмана Богдана Хмельницького). Вона інколи випивала, зраджувала чоловіку, декілька років була в монастирі… (дітей у пари не було). Агафія Єропкіна – молода російська дворянка й третя жінка Дорошенка. Народила Петру чотирьох чудових первістків.
Колаж Василя ГЕРЕЯ
Розміщення цієї публікаці на інших сайтах без відкритого активного посилання
на “На скрижалях” заборонено.
