Велике когортне дослідження тайванських учених показало, що родичі першого ступеня спорідненості пацієнтів з осіб зі стійкою до лікування депресією мали підвищений ризик розвитку цієї ж форми депресії, а також підвищений ризик суїциду. Як повідомляється в JAMA Psychiatry, у дослідженні взяло участь понад 172 тисячі осіб.
Учені визнають, що в розвитку великого депресивного розладу генетичний компонент відіграє велику роль – у середньому спадковість визначає від 30 до 40 відсотків випадків захворювання. При цьому найбільший на сьогодні метааналіз досліджень з повногеномним пошуком асоціацій показав, що успадкованість, пов’язана з варіантами окремих нуклеотидів, що можуть бути відповідальними за розвиток депресії, оцінюється приблизно у вісім відсотків. Аналогічним чином відповідь на терапію антидепресантами може бути опосередкована генетичними факторами. Так, родичі першої лінії спорідненості у пацієнтів з депресією подібним чином реагували на інгібітори моноаміноксидази або іміпрамін за симптомів депресії.
Під стійкою до лікування депресією заведено вважати депресію, за якої в поточному депресивному епізоді не вдалося досягти ремісії після двох адекватних схем лікування антидепресантами. Останніми роками дедалі більша кількість досліджень фокусується на генетичній архітектурі реакції на антидепресанти або фенотипі у людей з резистентною депресією. Однак у жодному сімейному епідеміологічному дослідженні, що має достатню статистичну вірогідність, ця проблема не розглядалася.
Група вчених під керівництвом Ченг-Та Лі (Cheng-Ta Li) з Лікарні загального профілю для ветеранів Тайбея провела популяційне когортне дослідження, в якому вона використала дані про родоводи всього населення Тайваню, щоб оцінити поширеність стійкої до лікування депресії в сім’ях і сімейну передачу інших психічних розладів у родичів першого ступеня споріднення пацієнтів зі стійкою до лікування депресією. Загалом у дослідження включили дані 34467 родичів першого ступеня спорідненості пацієнтів зі стійкою до лікування депресією і 137868 осіб із контрольної групи, порівнянних за роком народження, статтю і родинними зв’язками.
Після коригування моделі регресії Пуассона на стать і рік народження з’ясувалося, що родичі першого ступеня споріднення пацієнтів зі стійкою до лікування депресією мали значно вищий ризик розвитку цієї форми депресії (відносний ризик 9,16). Також відносний ризик зростав для шизофренії (відносний ризик 2,36), біполярного розладу (відносний ризик 3,74), синдрому дефіциту уваги та гіперактивності (відносний ризик 2,38), розладів аутистичного спектра (відносний ризик 2,26), тривожного розладу (відносний ризик 2,71) та обсесивно-компульсивного розладу (відносний ризик 3,14).
Навіть після додаткового коригування на рік народження, стать, супутню патологію, дохід і урбанізацію родичі першого ступеня спорідненості пацієнтів зі стійкою до лікування депресією, як і раніше, мали вищий ризик розвитку цієї форми депресії та інших серйозних психічних розладів. Крім того, родичі пацієнтів з більшою ймовірністю мали вищий ризик смерті від усіх причин і через самогубства.
За даними вчених, цю роботу можна вважати найбільшим і, можливо, першим загальнонаціональним когортним дослідженням, що демонструє “передачу” стійкої до лікування депресії в сім’ях і високий ступінь взаємозв’язку між цією формою депресії та іншими психічними розладами. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на пошук конкретних генетичних механізмів такої спадкової схильності.
