Тарас Шевченко: таємниця першого поховання

12 березня 1861 року за новим стилем поховали Тараса Григоровича Шевченка “на Смоленському кладовищі” С.-Петербурга – перше поховання  українського поета зображено малюнком “Козаком Честаховским”: “На вишну пам’ять Батькові Тарасови щирому та коханому Кобзареві. Смоленське кладовище великодня субота 1861”. 

Г.Честахівський. Перше поховання Т. Шевченка. Малюнок

Саме у великодню суботу, напередодні перепоховання, Тарасів приятель, художник Григорій Честахівський (1820-1893) змалював  поховання поета і товариша Шевченка – поета Миколи Курочкіна (1830 -1884) біля неї.

     Але де ж насправді перша могила Кобазаря, зазначу – невідомо. Отой камінь з позолоченим написом «Тарас Шевченко» на головній алеї перед церквою Смоленської ікони Божої матері, встановлений 7 березня 1989 року за ініціативою членів «Українського національно-культурного товариства ім. Тараса Шевченка»: Петра Жура, Бориса Бойченка, Анатолія Школенка, Олекси Полішкарова, Стефана Шурко, Слави Юртаєва, Леоніда Кулибаби, Михайла Савченка, і літературознавиці Тетяни Лебединської, та напис: «Тут 12 березня 1861 р. було перше поховання Великого поета України Тараса Шевченка» – неправда. 

Як поділився зі мною інформацією про встановлення цього, умовно кажучи – монумента шевченкознавець Ігор Марцінковський (а він також цікавився  і зібрав чимало матеріалів), ця подія має міфічну складову. Коли члени групи, які пізньою осінню 1988 року зібралися, аби визначитися з місцем першого поховання Кобзаря і, обходивши ділянки, про які споминалися в різноманітних джерелах і не знайшли, зупинилися біля церкви. У цей час, як споминав  Олекса Полішкаров, біля них, неподалік сів білий голуб, тут же Петро Жур сказав пророче: «Це Тарасова душа вказує нам місце, де має бути встановлено історичний знак». Члени групи зійшлися на тому, що це має бути камінь – його пошук, доставку на цвинтар взяв на себе миколаївець, письменник  Борис Бойченко, який на той час мешкав в Ленінграді і відповідав за будівництво в місті. Леонід Кулибаба обробив глибу та вибив напис. Перед встановленням – підготували фундамент, у підніжжя монумента миколаївець Михайло Савченко висипав землю, яку привіз од рідної хати Тараса. 10 березня 1989 року відбулися урочистості, на яких виступив і поет Дмитро Павличко.

    На Смоленському цвинтарі (бо є церква), найстарішому в північній столиці російської імперії, за традицією, ховали  – вчених, акторів, та художників Академії мистецтв. В якому місці цвинтаря – велике ж – насправді була перша могила поета? Чимало я також порився в архівах – церковних та історичних бібліотек як Петербурга, так і Києва, перечитав спомини сучасників Шевченка, знайшов час поїхати у С. – Петербург (тоді – Ленінград) і зустрітися із некрополезнавцями, зокрема, і світлої пам’яті з Петром Журом ходили на Смоленське. На жаль, місце останнього спочинку поета на Смоленському цвинтарі і він не знав. 

     Поступово вимальовувалася картина того, де ж була викопана яма для поховання Тараса Шевченка. Читаю статтю «Остання зустріч  і остання розлука з Шевченком» письменника Миколи Лєскова: «Могилу для Шевченка викопали за дзвіницею кладовищенської церкви, ближче до узбережжя: до якогось часу він крайній мешканець Смоленського кладовища, і за його могилкою пролягає біла снігова рівнина, немовби слабке нагадування про той широкий степ, про який він співав і який зміряв ще «малими ногами». 

    Шевченкознавець Петро Жур, у книзі «Труди і дні Кобзаря», у розділі  «Відхід у безсмертя» (с. 461), пише: «Неподалік, за церковною дзвіницею, осторонь узмор’я, на самому краю цвинтаря – викопана могила. Її викопали на тому місці, де колись Тарас любив сидіти, малюючи лопухи та дерева, де він бував ще в молодості зі своїми друзями В. Штернбергом та К. Йохімом». Так, у  Тараса Шевченка є такий рисунок, намальований 1840 року «Куток Смоленського кладовища в Петербурзі). І цей «куток» знаходився за «дзвіницею» – невже Тарас за двадцять років перед вічністю заповів для себе це місце? Містика.

Шевченко Т. Куток Смоленського кладовища. Малюнок.

За християнськими канонами покійнику належить мати один хрест – а два ставлять (дивіться малюнок Честахівського), якщо в одній могилі поховано двоє людей (наприклад, при підзахороненні родичів). Інколи подвійні хрести на могилі з’являлися тоді, коли їх випадково виготовлено два. У даному випадку можна припустити, що могила Шевченка у Петербурзі від самого початку була тимчасовою, можливо тому і з’явилися два хрести, але це тільки моє припущення.

     Що довелося дізнатися: з української сторони, окрім діаспори, про яку я писав, на державному рівні ніхто пошуком першого місця Кобзаря не займався. Але цією роботою раптом зайнявся «знавець Смоленського кладовища, російський краєзнавець Геннадій Пирожков (1938-2009)». Геннадію Васильовичу «вдалося встановити», що нібито поряд з могилою поета, «за дзвіницею», 20 квітня 1861 року був похований «22-річний уродженець Харкова Михайло Богомолов», через 6 днів після поховання Богомолова, труну Шевченка викопали для перепоховання. А 29 травня 1861 року, у звільнену могилу поета, опустили домовину рідного брата Михайла Богомолова – Івана: життя обох забрала холера. Згодом, над похованням братів, які об’єднали, звели спільний пам’ятник – із чорного граніту. Могила Богомолових значилася під № 406, на 37 ділянці; отже, тут, на думку Пирожкова, і “знаходилося перше Шевченкове поховання”. Але це передбачення не підтверджене записом у реєстраційній книзі цвинтаря, який відсутній.

    Як мені іще розповідав Пирожков, дослідження місця поховання Тараса ініціював Генріх Лазаревський, праправнук Василя Лазаревського (1817-1890), близького друга Шевченка, а Василя підтримали – дослідник кладовища, В’ячеслав Савицький та краєзнавець Олег  Вареник. Працювали над старою цвинтарною картою. Савицький знав пам’ятник братам Богомоловим – за багато років камінь наполовину увійшов у землю, заріс мохом. Довелося очищати, щоб прочитати написи. На тильній стороні пам’ятника побачили… слова Шевченка: «Нехай спочивають, // Тiлько їх і долi, що рано заснули!». Це, як переконував мене Пирожков, «Шевченкові рядки із поеми «Мар`яна-черниця», але дещо змінені – у множині, оскільки, мовляв, звернені до двох братів». А насправді, у Тараса написано інакше: «Нехай спочиває, // Тілько його й долі, що рано заснув». 

      З великою ймовірністю можна вважати, що, на думку російських краєзнавців, за «77 метрів на захід від дзвіниці Смоленської церкви, попервах і похований Тарас Шевченко». Отже, віддавали землі Шевченка не біля храму, бо для того, щоб поховати Шевченка біля центральної алеї, треба заплатити великі гроші, а їх не було, як і меценатів, тому й викопали яму на краю цвинтаря – для «крайнього мешканця Смоленського кладовища», як написав у споминах Лєсков. У цвинтарній конторі вже складено акт, є офіційний документ з координатами могили «поета – Тараса Григоровича Шевченка». На передбачуваному місці першого поховання Кобзаря, як розповів Пирожков, вперше за більш ніж за півтора століття провели панахиду (заупокійне богослужіння, церковна відправа за померлим). 

     На перший погляд, все, про що мені розповідав Пирожков, сходиться, але  крапка у пошуку першого поховання Тараса Шевченка не поставлена. Її, на моє переконання, мала б поставити державна установа України – Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка –  це його пряме завдання, і ради й цього створений. 

    Однак, щодо розповіді Пирожкова, у мене виникло чимало сумнівів, як і до не підтверджених фактів, зокрема: на цвинтарній карті місця тимчасового поховання Шевченка не позначено, немає й запису у цвинтарній реєстраційній книзі (це я перевірив); а те, що на пам’ятнику братів Богомолових є епітафія, ніби то, ще й перекрученими, тобто – не Тарасовими словами (можливо – брати й шанували творчість Кобзаря, але на багатьох цвинтарних монументах писалися й вибиваються Шевченкові слова, без перекручень) – це не доказ. Потім, і головне: за православним і народним звичаєм в одну і ту ж  яму двічі покійника не ховають (це -тоді, нині – і не один раз).

     У мене іще виникла підозра, що росіяни не хотіли, й не хочуть, щоб на центральній алеї,  перед храмом, залишався камінь з написом про поховання тут українського духовного пророка Тараса Шевченка, і вони «допомогли» українським безвідповідальним чиновникам «встановити» місце «справжнього поховання» Кобзаря, «в кутку Смоленського, за лопухами».

 Віктор ЖАДЬКО

Джерело