Українська історична проза у своєму розвитку переживала кілька етапів особливої популярності. Насамперед, це траплялося в періоди суспільно-політичних перетворень, революційних змін, боротьби українського народу за свою свободу й державність.
Юліан Опільський, розквіт його творчості припадає на 1918–1937 роки. І якраз збігається в часі з Українською національно-демократичною революцією, створенням ЗУНР, визвольною боротьбою УВО й ОУН проти польської окупації західних українських земель. Своїми романами письменник пробуджував у суспільстві інтерес до минулого та віру в успішне майбутнє України.
 |
| Юліан Опільський (Юрій Рудницький) |
Юліан (при народженні Юрій Львович Рудницький) народився 1884 року в Тернополі. За одними джерелами він з’явився на світ 8 грудня, за іншими – 8 жовтня. У 1893-му родина Рудницьких перебралася до Львова. Тут батько продовжив займатися викладацькою діяльністю. Син вступив спочатку до польської, потім української гімназії. 1896 року померла від сухот мати Емілія, а за два роки відійшов у засвіти тато.
По смерті батьків сиротами залишилось четверо дітей – Лев (стане відомим юристом), Степан (у майбутньому професор та академік, фундатор української географічної науки), Софія (відома піаністка та педагогиня) і Юрій, якому тоді було лише 13 років. Здібному учню допомагала шкільна рада, опіку над братом взяла сестра, хоча вона була старшою всього на рік. У 1902-му Рудницький закінчив гімназію і став студентом Львівського університету, де вивчав філософію та філологію. Під час навчання Рудницький здійснив кілька подорожей, зокрема відвідав Італію, Грецію та Єгипет. Свої враження від побаченого він покладе в основу творів, коли писатиме історичну прозу.
По закінченню вишу, Юліан став викладачем гімназії у якій колись вчився сам. Там він читав історію та німецьку мову. Тоді ж він пробував віршувати. Перші спроби були не надто оригінальними, але саме поезія допомогла збагнути письменнику міць і значущість кожного слова.
Під час Першої світової війни Рудницький продовжував і літературну працю, і педагогічну. По закінченню бойових дій став очільником педагогічного журналу “Українська школа”, працював секретарем шкільної ради та редагував підручники для шкіл.
У 1916-му “Просвіта” видала його книгу “Підручник до науки німецької мови”. За два роки світ побачив історичний роман “Іду на вас”, автором цього твору був ще нікому невідомий Юліан Опільський. Саме такий псевдонім вирішив взяти собі письменник (Опілля – мальовничий закуток Поділля). Головним героєм твору “Іду на вас” став князь Святослав, автор описав його героїчні походи, війни та вбивство.
Також у роки війни була написана трилогія “Опирі” (“Упирі”). Цей прозовий твір став найбільшим творчим здобутком письменника. Перша частина “В царстві золотої свободи” була опублікована 1920 року. Друга и третя частини були готові до друку ще в 1928-му, але так і не вийшли. У цій трилогії автор описав татаро-турецькі напади на землі України, а також свавільних, пихатих, ненажерливих, як упирі, поляків.
Ще одним значущим твором Опільського є повість “Сумерк” (1922 року). Цю працю одразу ж заборонили, бо вона була переповнена антипольськими настроями та критикою католицької церкви. Лише через 48 років “Сумерк” видадуть російською у Москві.
1927 року вийшла повість “Ідоли падають”, яка стала продовження “Іду на вас”. Головна ідея твору – прийняття християнства на Русі.
Опільський також ознайомив читача з минулим інших народів. Він не ставив мети розписувати певний історичний відрізок, насамперед він розповідав про побут, звичаї та вірування жителів Єгипту, Вавилону та Риму. До цього циклу ввійшли такі повісті – “Танечниця з Пібасту”, “Поцілунок Іштари”, “Під орлами Роми”, “Діти Одина”.
 |
| Могила Рудницьких. |
“Притаманні йому чесність, правдивість особливо проявлялася в його роботі над літературними творами. Глибокі знання допомагали відтворити до найменших подробиць особливості побуту, звичаїв, психологію людей описуваної ним епохи. Насамперед він читав всі доступні літературні та наукові джерела про дану епоху.
. Він довго вивчав клинове письмо, ретельно вивчав єгипетські ієрогліфи. Історичні події, окремі битви він ретельно перевіряв за допомогою карт, документів. Працьовитість батька була надзвичайною, здавалося, що він ніколи не втомлювався. У гімназії його називали Цезарем, бо міг виконувати 2-3 роботи. Приходив з роботи і після короткого перепочинку знову писав або читав”, – так про батька згадувала донька Юліана.
9 ютого 1937 року письменник відійшов у засвіти. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Юліан Опільський переконливо довів: нація не може мати успішного майбутнього без знання та вшанування свого минулого.
В історії української літератури він посів місце, гідне Олександра Дюма, Георга Еберса, Вальтера Скотта, Генрі Райдер Гаґґарда, Генрика Сенкевича в зарубіжних літературах. Проклав шлях, яким згодом підуть Семен Скляренко, Зінаїда Тулуб, Павло Загребельний та інші вітчизняні митці. Цим визначається популярність Опільського серед читачів і 100 років тому, і сьогодні.
Марися Тишкевич
